SinusoЇda

ти була:
для батьків – чемна донечка,
для сусіда за партою – сонечко,
для попутника в потязі – милою,
для священика – та, що не вірує,
двірнику – загадковою дамою,
для нелюбого – вічною драмою,
одногрупникам – сірою мишкою
із суворим «армійським» вишколом,
для блокнота – ходячою ручкою,
для суперниці – підлою сучкою,
для Коельо – лише читачкою,
для улюблених джинсів – прачкою,
для пухнастої Мурки – причепою,
рідній подушці – просто дурепою,
дітлахам – та, що подвиги звершує,
ще для когось, можливо, – першою,
а для себе – окрилено-вільною,
решті світу, мабуть, божевільною,
у Його біографії – кляксою.
це вже потім ти стала -
так собі.

***

я виросла,
поглянь-но, стала вища
на тебе
й того парубка в трамваї,
на кілька віршів
і на кілька прізвищ,
на дві канапки
і на чашку чаю,
на Моцарта
й весняний вальс Шопена,
на тишу лісу
і на гамір міста…

мені до тебе
чи тобі до мене -
не знаю вже,
кому із нас присісти.