Ліна Костенко. Сходить сонце

Сходить сонце, ясний багрянок 
Заглядає у вічі мені: 
А чи добрий у мене ранок, 
Чи не плакала я вві сні? 

Ранок – добрий. 
А ночі, ночі! 
Снишся ти і чужі краї… 

Плакали сині очі. 
Плакали сірі очі. 
Плакали чорні очі. 
І всі – мої. 

Ліна Костенко. Пишіть листи

Пишіть листи і надсилайте вчасно,
коли їх ждуть далекі адресати,
коли є час, коли немає часу,
і коли навіть ні про що писати.
Пишіть про те, що ви живі-здорові,
не говоріть, чого ви так мовчали.
Не треба слів, навіщо бандеролі?
Ау! - і все, крізь роки і печалі.

Ліна Костенко. Подаруй мені доле...

Подаруй мені, доле, у вікнах березу.
Хай спочине душа в оберегах беріз.
Я прийшла у цей світ, щоб пройти обережно,
Не завдавши ні смутку, ні сліз.

А натомість я мушу. Усе щось я мушу.
Бог посіяв мене у жорстокі ґрунти.
Тут не можна пройти, не поранивши душу.
Тут свобода не сходить, тут сходять хрести. 

Ліна Костенко. Осінній день...

Осінній день березами почавсь.
Різьбить печаль свої дереворити.
Я думаю про тебе весь мій час.
Але про це не треба говорити.

Ти прийдеш знов. Ми будемо на «Ви».
Чи ж неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи.
Але про це не треба говорити.

Хай буде так, як я собі велю.
Свій будень серця будемо творити.
Я Вас люблю. О як я Вас люблю!
Але про це не треба говорити.