Сергій Жадан. Що з того?..

Я говорю: що з того, що нічого не зрозуміло?
Що з того, що знову доводиться все починати?
Кожна душа обживає собі якесь тіло,
і кожні двері ведуть до якоїсь кімнати.

Кожен простір повен своїми радіопередачами.
З кожного серця ростуть водорості й квіти.
І що з того, що вже тепер можна все передбачити?
Що з того, що ніколи не знаєш, як про це говорити?

Я ж проходив колись ці сутінки цілодобові,
я знаю як боротися з приступами й травмами.
Але й після цього в мене лишилось ще стільки любові,
що я міг би спинити чуму під міськими брамами.

Я ж знаю, як вигасає вогонь у жіночому голосі.
Я сам носив усю цю отруту в своїх кишенях.
Але навіть тепер в мене є ще стільки ніжності й злості,
що я міг би підіймати з могил повішених і прокажених.

Щоби вони йшли за мною золотими ночами –
втомлені клоуни, безборонні сновиди.
Тому що з того, що не знаєш із чого почати?
І що з того, що в нас із тобою нічого не вийде?

А вона слухає мене, легко погойдуючись.
Виходить кудись, потім повертається знову.
Мовчить, у всьому зі мною погоджуючись.
Усміхається, не вірячи жодному моєму слову.

Читаю твої повідомлення

читаю твої повідомлення на ніч
як вірші
а твої вірші як повідомлення
що адресовані лише мені
дякую тобі

дякую кожного разу
коли вдається заснути
із твоїм мовчанням
на язику
бо воно відчувається на смак
паперовим попелом
і завжди невеликою відстанню
у грудях

стало трохи легше
переносити ночі
всередині
себе

але твої фотографії старішають
раніше за тебе
і чим частіше я на них дивлюсь
тим швидше вони втрачають
колір
тож зараз ти чорно-біла
навіть в моїй пам’яті

хоча здається
що все було вчора
сьогодні
кожної ночі
|здається..|

та від того чіткість зображень
не зникає
а лише посилюється
тому я мрію
|я молюсь
я благаю|
отримати можливість втратити
свій внутрішній зір
аби знищити всі архіви
|твоєї досконалості|
уявним сліпим вогнем
ненависті
та гніву

разом із моєю слабкістю
через яку колись не зміг відмовитись
а тепер зарадити
саме через неї
|здається|

щоб врешті решт здобути здатність
втратити тебе
один раз
аби більше не втрачати
|безкінечно|

бо в мені нічого не лишилось
окрім цілковитої темряви
яка трансформує мене
і з часом знищить
вона цілком створена із тебе
вона отруює думки назавжди
і поглинає мене кожної секунди дня
і ночі
як колись це робила
ти

ти дата моєї смерті
але в цей раз я сподіваюсь
покінчити з усім

раніше..

© ти дата моєї смерті : команданте Че

Іра Доменко. Відстань ділим...

Відстань ділим на "до" і "від", 
а розмови на "до" і "після".
Те життя, що було колись,
переплакало жовтим листям.

Якщо важко - шукай межу,
якщо тісно - напийся з неба.
Я, змиваючи з рук іржу,
перекреслю себе для тебе.

Все, що гірко, запий дощем,
посвіжілим від блискавиці.
Обіцяю, він згоїть щем,
обіцяю, не буду снитись.

Ольга Мацо. Скриньки

хлопчику із музикальною зовнішністю
у тебе під сорочкою нечувані мелодії
у тебе замість душі музична скринька
і якщо розстібнути комірець твоєї сорочки
усе стане музикою

дівчинко із поетичною зовнішністю
у тебе під сукнею нечитані вірші
у тебе замість душі поетична скринька
і якщо розв’язати бантик твоєї сукні
усе стане поезією

хлопчику із музичною скринькою замість душі
тримай свої мелодії у секреті
блукай у міжтінні днів
і як тільки зустрінеш дівчинку із поетичною зовнішністю
не розгубися
поклади її на музику

дівчинко із поетичною скринькою замість душі
тримай свої вірші в таємниці
будь уважна до незнайомців
і вчися бачити крізь сорочки
бо коли прийде хлопчик із музикальною зовнішністю
усі скриньки відкриються

ви станете музикою
ви станете поезією
усе стане вами