Іра Доменко. Відстань ділим...

Відстань ділим на "до" і "від", 
а розмови на "до" і "після".
Те життя, що було колись,
переплакало жовтим листям.

Якщо важко - шукай межу,
якщо тісно - напийся з неба.
Я, змиваючи з рук іржу,
перекреслю себе для тебе.

Все, що гірко, запий дощем,
посвіжілим від блискавиці.
Обіцяю, він згоїть щем,
обіцяю, не буду снитись.

Ліна Костенко. Осінній день...

Осінній день березами почавсь.
Різьбить печаль свої дереворити.
Я думаю про тебе весь мій час.
Але про це не треба говорити.

Ти прийдеш знов. Ми будемо на «Ви».
Чи ж неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи.
Але про це не треба говорити.

Хай буде так, як я собі велю.
Свій будень серця будемо творити.
Я Вас люблю. О як я Вас люблю!
Але про це не треба говорити. 

Тетяна Ященко. Осінь

…І з кожним днем стає дедалілегше

З відкритим серцем слухати цю осінь,

Коли вона ось так спокійно шепче

Все те, у чому сумнівалась досі.

Щось блискавкою мимо пронеслось,

Лишивши за собою листя вихор.

Зірвуся - і кричатиму ось-ось,

Я так не вмію: пристрасно – і тихо…

До гарного й потворного звикаєш.

До осені ми також якось звикнем.

Розважимось газетами й дзвінками

І листям, виглядаючи із вікон.

Красива, ніжна, тиха, мила осінь.

Мені з тобою…пристрасно й спокійно.

Дощі біжать, як діти, щирі й босі.

Ну що ж ти, осінь?.. Нашепоче - і покине.

Моя ти осінь! Гарна і сумна.

Я теж такою мрію, мрію стати!..

Впіймала би – і випила до дна

дощі, приречені до страти.

Гадала, проклинатиму тебе.

Твої слова, і доторки, й обійми…

Бажала сонця, сміху! А тепер…

Мені з тобою легко і спокійно.

Спасибі, осінь! Легко, як ніколи!

Хотіла би тебе собі забрати…

…В останній раз збираюся до школи,

Всміхаючись, купую білі банти.