Сергій Жадан. Що з того?..

Я говорю: що з того, що нічого не зрозуміло?
Що з того, що знову доводиться все починати?
Кожна душа обживає собі якесь тіло,
і кожні двері ведуть до якоїсь кімнати.

Кожен простір повен своїми радіопередачами.
З кожного серця ростуть водорості й квіти.
І що з того, що вже тепер можна все передбачити?
Що з того, що ніколи не знаєш, як про це говорити?

Я ж проходив колись ці сутінки цілодобові,
я знаю як боротися з приступами й травмами.
Але й після цього в мене лишилось ще стільки любові,
що я міг би спинити чуму під міськими брамами.

Я ж знаю, як вигасає вогонь у жіночому голосі.
Я сам носив усю цю отруту в своїх кишенях.
Але навіть тепер в мене є ще стільки ніжності й злості,
що я міг би підіймати з могил повішених і прокажених.

Щоби вони йшли за мною золотими ночами –
втомлені клоуни, безборонні сновиди.
Тому що з того, що не знаєш із чого почати?
І що з того, що в нас із тобою нічого не вийде?

А вона слухає мене, легко погойдуючись.
Виходить кудись, потім повертається знову.
Мовчить, у всьому зі мною погоджуючись.
Усміхається, не вірячи жодному моєму слову.

Микола Вінграновський. Може бути...

Може бути, що мене не буде,
Перебутній час я перебув,
Але будуть світанкові губи
Цілувати землю молоду.

І моєю літньою судьбою
На Поділля, Галич і на Степ
Карим оком, чорною бровою
Ти мене у серці понесеш.

Погойдаєш, вигойдаєш, вивчиш -
І на вік, і на єдину мить -
Біля себе, вічна і всевишня,
Знов научиш жити і любить!Може бути, що мене не буде,
Перебутній час я перебув,
Але будуть світанкові губи
Цілувати землю молоду.

І моєю літньою судьбою
На Поділля, Галич і на Степ
Карим оком, чорною бровою
Ти мене у серці понесеш.

Погойдаєш, вигойдаєш, вивчиш -
І на вік, і на єдину мить -
Біля себе, вічна і всевишня,
Знов научиш жити і любить!

Юрій Іздрик. Моє сонце

моє сонце спить до обіду а сходить іще пізніше
моє сонце вміє світити навіть крізь ніч і тінь
часом лунко б'є вікна а часом тихше за тишу
пересвічує ніші темних моїх склепінь
запускає в мені фотосинтез і венами гонить фреші
на невидимих оку частотах любовні строчить листи
і фотони його безсоромні іскри з мене викрешують
і стають ерогенними зони вічної мерзлоти
тануть криги й сніги і паводки зносять стріхи
не встигаю до ночі добудувати ковчег
захлинаюсь в потоках радіаційної втіхи
не втечу вже від нього й від мене воно не втече
моє сонце спить до обіду а сходить іще пізніше
прокидається літо повільно і будить тремтливий щем
просинайся собі поки я тут про тебе пишу
і світи мені сонце світи мені ще і ще

Читаю твої повідомлення

читаю твої повідомлення на ніч
як вірші
а твої вірші як повідомлення
що адресовані лише мені
дякую тобі

дякую кожного разу
коли вдається заснути
із твоїм мовчанням
на язику
бо воно відчувається на смак
паперовим попелом
і завжди невеликою відстанню
у грудях

стало трохи легше
переносити ночі
всередині
себе

але твої фотографії старішають
раніше за тебе
і чим частіше я на них дивлюсь
тим швидше вони втрачають
колір
тож зараз ти чорно-біла
навіть в моїй пам’яті

хоча здається
що все було вчора
сьогодні
кожної ночі
|здається..|

та від того чіткість зображень
не зникає
а лише посилюється
тому я мрію
|я молюсь
я благаю|
отримати можливість втратити
свій внутрішній зір
аби знищити всі архіви
|твоєї досконалості|
уявним сліпим вогнем
ненависті
та гніву

разом із моєю слабкістю
через яку колись не зміг відмовитись
а тепер зарадити
саме через неї
|здається|

щоб врешті решт здобути здатність
втратити тебе
один раз
аби більше не втрачати
|безкінечно|

бо в мені нічого не лишилось
окрім цілковитої темряви
яка трансформує мене
і з часом знищить
вона цілком створена із тебе
вона отруює думки назавжди
і поглинає мене кожної секунди дня
і ночі
як колись це робила
ти

ти дата моєї смерті
але в цей раз я сподіваюсь
покінчити з усім

раніше..

© ти дата моєї смерті : команданте Че

Владимир Высоцкий «И вкусы и запросы мои - странны...»

 И вкусы и запросы мои - странны, -
 Я экзотичен, мягко говоря:
 Могу одновременно грызть стаканы -
 И Шиллера читать без словаря.

 Во мне два Я - два полюса планеты,
 Два разных человека, два врага:
 Когда один стремится на балеты -
 Другой стремится прямо на бега.

 Я лишнего и в мыслях не позволю,
 Когда живу от первого лица, -
 Но часто вырывается на волю
 Второе Я в обличье подлеца.

 И я боюсь, давлю в себе мерзавца, -
 О, участь беспокойная моя! -
 Боюсь ошибки: может оказаться,
 Что я давлю не то второе Я.

 Когда в душе я раскрываю гранки
 На тех местах, где искренность сама, -
 Тогда мне в долг дают официантки
 И женщины ласкают задарма.

 Но вот летят к чертям все идеалы,
 Но вот я груб, я нетерпим и зол,
 Но вот сижу и тупо ем бокалы,
 Забрасывая Шиллера под стол.

 ...А суд идет, весь зал мне смотрит в спину.
 Вы, прокурор, вы, гражданин судья,
 Поверьте мне: не я разбил витрину,
 А подлое мое второе Я.

 И я прошу вас: строго не судите, -
 Лишь дайте срок, но не давайте срок! -
 Я буду посещать суды как зритель
 И в тюрьмы заходить на огонек.

 Я больше не намерен бить витрины
 И лица граждан - так и запиши!
 Я воссоединю две половины
 Моей больной раздвоенной души!

 Искореню, похороню, зарою, -
 Очищусь, ничего не скрою я!
 Мне чуждо это е мое второе, -
 Нет, это не мое второе Я.

 1969

Владимир Высоцкий. Я не люблю когда наполовину.

Я не люблю, когда наполовину
Или когда прервали разговор.
Я не люблю, когда стреляют в спину,
Я также против выстрелов в упор.

Я ненавижу сплетни в виде версий,
Червей сомненья, почестей иглу,
Или когда все время против шерсти,
Или когда железом по стеклу.

..Я не люблю себя, когда я трушу,
Досадно мне, когда невинных бьют.
Я не люблю, когда мне лезут в душу,
Тем более, когда в нее плюют.

Юрій Андрухович. Там не кохаються...

Ті самі запахи, ті самі
ароматичні свічки, інші тому подібні фішки,
дзвіночки, будди, нью-ейджові записи,
Блаватська...
В усьому іншому після нас був повний порядок,
хіба що господиня квартири
мусила зауважити кілька плям на простирадлі.
На жаль, ми не вміємо робити цього чистіше.
Чистіше могли б ангели,
але вони не кохаються.
Чистіше не буває.
Хтось хотів, аби через паузу
в сімнадцять місяців я знову там опинився.
Ті самі запахи, ті самі
ароматичні свічки, інша тому подібна
Індія:
мандала, кастанеда, кістяні палички, нью-ейджові дзвіночки...
І така довга ніч, і така самота під стелею,
і така цілковита незаплямованість,
що з'явилися непогані шанси
на потрапляння в небо.

Але там не кохаються.

Иосиф Бродский. Слепые блуждают ночью

Слепые блуждают
ночью.
Ночью намного проще
перейти через площадь.

Слепые живут
наощупь,
трогая мир руками,
не зная света и тени
и ощущая камни:
из камня делают
стены.
За ними живут мужчины.
Женщины.
Дети.
Деньги.
Поэтому
несокрушимые
лучше обойти
стены.
А музыка — в них
упрется.
Музыку поглотят камни.
И музыка
умрет в них,
захватанная руками.
Плохо умирать ночью.
Плохо умирать
наощупь.

Так, значит, слепым — проще...
Слепой идет
через площадь.

Алексей Шмелев. Знаешь...

Знаешь, тот, кто боится заплыть за буйки
Непременно полюбит твой взгляд,
Потому что глаза твои глубоки,
Потому что глаза твои — яд!
Маяком он будет стоять на мели
И смотреть в бесконечную тьму,
Потому что из глаз твоих корабли
Никогда не вернутся к нему…
Он забудет людей, и когда его стен
Вдруг коснётся чужая рука,
Он услышит в глазах твоих пенье сирен
И уткнётся лицом в облака.
И лишь только решит он проститься с тобой
И остаться с пришедшей с земли,
В его грудь, словно молот ударит прибой,
И он рухнет в объятья твои!..
Твои нежные губы холодной волной
Оборвут его призрачный сон…
Он увидит твоё каменистое дно,
И обломки таких же, как он.

Александр Кочетков. Балада о прокуреном вагоне

- Как больно, милая, как странно,
Сроднясь в земле, сплетясь ветвями,-
Как больно, милая, как странно
Раздваиваться под пилой.
Не зарастет на сердце рана,
Прольется чистыми слезами,
Не зарастет на сердце рана -
Прольется пламенной смолой.

- Пока жива, с тобой я буду -
Душа и кровь нераздвоимы,-
Пока жива, с тобой я буду -
Любовь и смерть всегда вдвоем.
Ты понесешь с собой повсюду -
Ты понесешь с собой, любимый,-
Ты понесешь с собой повсюду
Родную землю, милый дом.

- Но если мне укрыться нечем
От жалости неисцелимой,
Но если мне укрыться нечем
От холода и темноты?
- За расставаньем будет встреча,
Не забывай меня, любимый,
За расставаньем будет встреча,
Вернемся оба - я и ты.

- Но если я безвестно кану -
Короткий свет луча дневного,-
Но если я безвестно кану
За звездный пояс, в млечный дым?
- Я за тебя молиться стану,
Чтоб не забыл пути земного,
Я за тебя молиться стану,
Чтоб ты вернулся невредим.

Трясясь в прокуренном вагоне,
Он стал бездомным и смиренным,
Трясясь в прокуренном вагоне,
Он полуплакал, полуспал,
Когда состав на скользком склоне
Вдруг изогнулся страшным креном,
Когда состав на скользком склоне
От рельс колеса оторвал.

Нечеловеческая сила,
В одной давильне всех калеча,
Нечеловеческая сила
Земное сбросила с земли.
И никого не защитила
Вдали обещанная встреча,
И никого не защитила
Рука, зовущая вдали.

С любимыми не расставайтесь!
С любимыми не расставайтесь!
С любимыми не расставайтесь!
Всей кровью прорастайте в них,-
И каждый раз навек прощайтесь!
И каждый раз навек прощайтесь!
И каждый раз навек прощайтесь!
Когда уходите на миг!
1932

Тарас Федюк. Що б ми робили...

обличчя твоє яке ввечері білим було
зранку іще біліше
що ми і власне кому завинили тепло
плечі і вірші

ліктів сліди і ще часом колін
на простирадлах нічних
вуст без розмови
двоє загублених поглядів майже уже нічиїх
одяг зимовий

осуд сусідів і двох контролерів метро
протягу там же
ось доказалася казка шальвари шатро
фініки замші

снігу нічного холодний лишайник і мох
вітру наділи...
що б ми робили якби залишились удвох...
...що ми зробили...