Читаю твої повідомлення

читаю твої повідомлення на ніч
як вірші
а твої вірші як повідомлення
що адресовані лише мені
дякую тобі

дякую кожного разу
коли вдається заснути
із твоїм мовчанням
на язику
бо воно відчувається на смак
паперовим попелом
і завжди невеликою відстанню
у грудях

стало трохи легше
переносити ночі
всередині
себе

але твої фотографії старішають
раніше за тебе
і чим частіше я на них дивлюсь
тим швидше вони втрачають
колір
тож зараз ти чорно-біла
навіть в моїй пам’яті

хоча здається
що все було вчора
сьогодні
кожної ночі
|здається..|

та від того чіткість зображень
не зникає
а лише посилюється
тому я мрію
|я молюсь
я благаю|
отримати можливість втратити
свій внутрішній зір
аби знищити всі архіви
|твоєї досконалості|
уявним сліпим вогнем
ненависті
та гніву

разом із моєю слабкістю
через яку колись не зміг відмовитись
а тепер зарадити
саме через неї
|здається|

щоб врешті решт здобути здатність
втратити тебе
один раз
аби більше не втрачати
|безкінечно|

бо в мені нічого не лишилось
окрім цілковитої темряви
яка трансформує мене
і з часом знищить
вона цілком створена із тебе
вона отруює думки назавжди
і поглинає мене кожної секунди дня
і ночі
як колись це робила
ти

ти дата моєї смерті
але в цей раз я сподіваюсь
покінчити з усім

раніше..

© ти дата моєї смерті : команданте Че

Мирна Михайлюк. Ти...

ти
ти-ти ти-ти
тік-так так-ні

таке буває раз 
або двічі
так щоб
хотіти слухати
хотіти думати
хотіти бачити
хотіти

ти
ти ти
ти-ти
ти
певно любиш чай
без цукокру
а цукор без чаю
спогади без імен
знаєш ти 
мабуть
любиш мене
Тцсссш
чуєш?

тік-так
ні-так
а як?
ти знаєш?

ти просто буваєш
раз
або буваєш двічі

так тік
тік так
так ні
ні так

Юлия Олефир. А ты люби меня...

А ты люби меня, пожалуйста, отчаянно,
Не думая о «завтра» и «вчера»,
Как ветер, что как будто бы нечаянно,
Сметает нежно листья со двора…

А ты люби меня, пожалуйста, неистово,
Как любят в этой жизни только раз!
Люби меня, как честный любит истину,
И как писатель любит яркость фраз.

А ты люби меня такую, настоящую,
Без макияжа, золота, духов…
Люби меня уставшую и спящую,
Завернутую в мириады снов…

А ты люби меня, пожалуйста,
осознанно!
Пойми, что больше нет такой другой,
Люби, как тайну, что тобой лишь
познана,
Как любит берег ласковый прибой!

А ты люби меня, пожалуйста, неистово,
Люби, как любят в книгах и кино…
Люби меня, как честный любит истину,
А это значит, без каких там либо «но».

Анастасия Бирюк (Мия Волкова). Я падаю на миллионы ярдов за нас двоих

Ну да... Ну да... Шепнула вдруг "люблю"
И вмиг, что даже щеки загорелись,
Чуть слышно воздух убегающий ловлю -
Допелась.

Достиховала.
Хочется реветь,
Кидать слова в твою больную душу,
Но умолкаю: все боюсь и трушу
Тебе в глаза даже глядеть.

Твоя... Твоя... Ведь больше-то никто
Не вырвет сердца из анабиоза.
Ну что я, виновата, что занозой
Засел в мозгах?! Для остальных - зашито.

Молчишь?... Молчи, потенциальный друг,
Сама себе придумаю ответы.
Да, больно. Прикури мне сигарету,
Заполню дымом всю тоску вокруг.

Мне не живется, слышишь, без твоих
Чуть глупых фраз и отдаленных взглядов.
Я падаю на миллионы ярдов
За нас двоих.

Алексей Шмелев. Знаешь...

Знаешь, тот, кто боится заплыть за буйки
Непременно полюбит твой взгляд,
Потому что глаза твои глубоки,
Потому что глаза твои — яд!
Маяком он будет стоять на мели
И смотреть в бесконечную тьму,
Потому что из глаз твоих корабли
Никогда не вернутся к нему…
Он забудет людей, и когда его стен
Вдруг коснётся чужая рука,
Он услышит в глазах твоих пенье сирен
И уткнётся лицом в облака.
И лишь только решит он проститься с тобой
И остаться с пришедшей с земли,
В его грудь, словно молот ударит прибой,
И он рухнет в объятья твои!..
Твои нежные губы холодной волной
Оборвут его призрачный сон…
Он увидит твоё каменистое дно,
И обломки таких же, как он.

Александр Кочетков. Балада о прокуреном вагоне

- Как больно, милая, как странно,
Сроднясь в земле, сплетясь ветвями,-
Как больно, милая, как странно
Раздваиваться под пилой.
Не зарастет на сердце рана,
Прольется чистыми слезами,
Не зарастет на сердце рана -
Прольется пламенной смолой.

- Пока жива, с тобой я буду -
Душа и кровь нераздвоимы,-
Пока жива, с тобой я буду -
Любовь и смерть всегда вдвоем.
Ты понесешь с собой повсюду -
Ты понесешь с собой, любимый,-
Ты понесешь с собой повсюду
Родную землю, милый дом.

- Но если мне укрыться нечем
От жалости неисцелимой,
Но если мне укрыться нечем
От холода и темноты?
- За расставаньем будет встреча,
Не забывай меня, любимый,
За расставаньем будет встреча,
Вернемся оба - я и ты.

- Но если я безвестно кану -
Короткий свет луча дневного,-
Но если я безвестно кану
За звездный пояс, в млечный дым?
- Я за тебя молиться стану,
Чтоб не забыл пути земного,
Я за тебя молиться стану,
Чтоб ты вернулся невредим.

Трясясь в прокуренном вагоне,
Он стал бездомным и смиренным,
Трясясь в прокуренном вагоне,
Он полуплакал, полуспал,
Когда состав на скользком склоне
Вдруг изогнулся страшным креном,
Когда состав на скользком склоне
От рельс колеса оторвал.

Нечеловеческая сила,
В одной давильне всех калеча,
Нечеловеческая сила
Земное сбросила с земли.
И никого не защитила
Вдали обещанная встреча,
И никого не защитила
Рука, зовущая вдали.

С любимыми не расставайтесь!
С любимыми не расставайтесь!
С любимыми не расставайтесь!
Всей кровью прорастайте в них,-
И каждый раз навек прощайтесь!
И каждый раз навек прощайтесь!
И каждый раз навек прощайтесь!
Когда уходите на миг!
1932

Анна Єніна. Крихти тебе...

Крихти тебе стали пилом, лупою в моєму волоссі.
Витерла в порох всі спогади.
Серце залатано білим акрілом і вишите чорне колосся.
Просто облиш мне. З Богом йди.
Я, протираючи лінзи, зустріла твоє відображення.
В записниках і щоденниках
Всі зафіксовані враження
Викреслю, викричу, витопчу
Я тебе всього півшепотом,
Із підсвідомості вилучу
Й потім згадаю без трепету.
Крихти тебе я визбирую, склеюю і пригадую – 
Білий акріл розірвавсь.
Падає правдою град.

Ліна Костенко. Осінній день...

Осінній день березами почавсь.
Різьбить печаль свої дереворити.
Я думаю про тебе весь мій час.
Але про це не треба говорити.

Ти прийдеш знов. Ми будемо на «Ви».
Чи ж неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи.
Але про це не треба говорити.

Хай буде так, як я собі велю.
Свій будень серця будемо творити.
Я Вас люблю. О як я Вас люблю!
Але про це не треба говорити.