Юрій Іздрик. Моє сонце

моє сонце спить до обіду а сходить іще пізніше
моє сонце вміє світити навіть крізь ніч і тінь
часом лунко б'є вікна а часом тихше за тишу
пересвічує ніші темних моїх склепінь
запускає в мені фотосинтез і венами гонить фреші
на невидимих оку частотах любовні строчить листи
і фотони його безсоромні іскри з мене викрешують
і стають ерогенними зони вічної мерзлоти
тануть криги й сніги і паводки зносять стріхи
не встигаю до ночі добудувати ковчег
захлинаюсь в потоках радіаційної втіхи
не втечу вже від нього й від мене воно не втече
моє сонце спить до обіду а сходить іще пізніше
прокидається літо повільно і будить тремтливий щем
просинайся собі поки я тут про тебе пишу
і світи мені сонце світи мені ще і ще